Впечатления о Германии.

Вроде, и не то, что ожидала увидеть, вроде, и нет ничего особенного… Люди, как люди. Живут, работают, развлекаются…

А все же не так, как у нас, спокойнее что ли, размереннее…

И атмосфера такая рабочая, сразу захотелось в жизни все организовать так, чтобы было логично, целесообразно, без глупости, тупости, и вещей «упс, не подумала». И самое главное, сделать все во время, до дедлайна и качественно.

Интересно, надолго ли меня хватит…

А еще жуть, как хочется назад…. Хотя вроде и здесь неплохо кормят..    

Самой дорогой машиной женевского салона стала эксклюзивная версия Bugatti Veyron, которая сделана совместно с модным домом Hermès. Этот автомобиль, имеющий необычную окраску, получил очень длинное название - Bugatti Veyron Fbg par Hermès. От стандартных Veyron, если слово «стандартное» вообще применимо к Bugatti, эта модель отличается только внешним видом и чуть другим салоном. С технической точки зрения ничего нового не будет – автомобиль по-прежнему получит уникальный двигатель объемом 8,0 л, который выдает 1001 л.с.

Предполагается, что всего будет сделано лишь пять таких машин. А каждый экземпляр Bugatti Veyron Fbg par Hermès обойдется в 1 550 000 евро или почти $2 400 000 по нынешнему курсу.

Москалі в асю не пускають, як мене стосується їх геополітичні розборки, я за всесвітню комунікацію.

Парадокс від мене: коли приходиш на роботу заздалегідь, роботи, як правило, буде мало:))))Соня. з жалем, сумує за світом сновидінь.  
Дивні відчуття.... " 
2 години ночі. Гроза, блискавки, штучна світломузика повсюду, штори в цю шикарну обітель ще не купили. Подушку нормально взяти не  можна було, треба було практикувати досвід братів-японців.
Наречений приснився, але як каже одна моя поруга, "Очередной."
Дитяче відчуття, просто початок полету свідомості. маленька дівчинка в незнайомій квартирі, на великому дивані, за вікном небо рве гроза, тіні бігають по стінам, а в душі самостність і дитячий страх, що  хтось стоїть по іншу сторону вхідних дверей.....
Добре, що сьогодн світить сонце.....Люблю життя, воно неймовірне.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................

Якщо в неділю були латиноамериканські танці....
В понеділок істерика. добре, що не моя....ну і моя частково по іншій причині....
А в вівторок анісова горілка, португальський портвейн та журналісти. редактори.... івсе на голодний шлунок....

В середу буде точно на роботу, при чому з головним болем......

На жаль, за задоволення завжди доводитьмся платити!


НЕ критикуйте, я важко починала після перерви!!!!! Легко ВАм тижня!!!

Випуск!
Звучить, як закінчення певного етапу в житті. Не дуже відчувається. Правда, вчора, коли починали виселятись мої друзі -одногрупники. Все не здавалось вже таким, як раніше. ПОШУК КВАРТИРИ звучить так само погано як і ПОШУК РОБОТИ.
А випуск. Він був гарний! Було багато троянд, друзів, посмішок! На вітання у мене оскома! Більше не можу! Вважаю, що це свято переважно робиться для батьків, які мають можливість попишатись своїми нащадками. А ти цього ще просто нерозумієш!
Так само, як нерозумієш, що ти вже значно відрізняєшся від усієї тієї байдикуючої безшабашної зграї молодих людей, яка зветься студенством.
Ще досі намагаюсь віддерти від обличчя цю дурнувату посмішку для фотографій. Це один з тих днів, коли бігаєш по університету і з усіма фотографуєшся, співчуваючи фотомоделям. Бути по ту сторону камери значно приємніше.
А ще поцілунки. Тебе цілують всі, кому не лінь. Знайомі, напівзнайомі, абсолютно незнайомі, які думають, що тебе знають.
Зачіски, мантії, підбори, бонет, який з'їзджає тобі на ніс, декан, який завтра став ректором, Кличко, якого ледь не збили з ніг.... Бенкет з викладачамими, на якому, як завжди, процвітає дискримінація (столи окремо стояли від студентів:))), коли це зупиняло справжнього студента, який вирішив, що несправедливість варто виправляти. Тихе "Ви ж до нас повернетесь?". А, де ж Ви були, коли вбивали мою мрію про повернення? Мрії мають властивість народжуватись і вмирати без попередження.      
Гулянка у ресторані. Друзі, пити багато не можна! Кальян після цього палити не варто! Вірменам британського походження краще відповідати, що ти не знаєш англійської (на останнє у мене розуму вистачило:))), а от на столі спробувати потанцювати, навіть варто (залишається почуття "Я цього не побоялась"). О 5 ранку тобі починають розповідати "правду життя" про тебе, і все навколо. Незавжди варто слухати, але на майбутнє варто мати на увазі.
Арсенальна о 6 ранку - прекрасна, не торкнута людською присутністю, прибрана, охайна, прохолодна...
Хоча транспорт чекати на всіх можливих у цьому житті зупинках у відповідній кофтинці та спідничці задоволення ще те.... Коли дехто хоче з тобою познайомитись, а ти відчуваєш, як, по- собачі, холодно.

Явь сегодняшних кровей
В свете завтрашних осадков...
Между пальцами ветвей -
Лоскутки воздушных замков...

Что ты видишь, кроме этих стен?
Бледное подобье перемен,
Где на стыках уличных паров
День качает в люльках маляров.
Осень спит, - и сон осенний мглист,
И тебя лениво, словно лист,
Загоняет в собственный подъезд
Неохота к перемене мест... (С.Белорусец)

Вчера я умудрилась забить дома студенческий билет и кошелек. Зачем такие мелочи жителю большего города??? В сумке только банковская карточка и проездной, который без студенческого билета не действителен. И на мобильнике 5 копеек.

И в результате, сижу на остановке, где никого нету,  людей на целый микрорайон на улице было от силы человек 5, пасмурное небо… и только ветер. Такой свободы и отсутствия связи с внешним миром, я вообще не помню, чтобы когда-то чувствовала!!!   

ПРИЗНАВАЙТЕСЬ!:/

Яка капость зглазила мій єдиний відпочинок за все літо?!


P.S: Бажаючих було багато:)))

Напевно всі знають, як я збиралась влаштувати класичний відпочинок на природі, а вийшло все як завжди(В чому можна було не сумніватись).

Перший день, коли я була на дачі, бабуля, яка, до речі, вдосконалена копія мене, вона теж завжди потрапляє в якісь пригоди, проте я з незначними наслідками, а вона навпаки, вирішила, що варто мені влаштувати невелички "трудодні".
Бабуля перед тим пошкодила ребро, отже не могла ж я нагадати, що вмію надзвичайно вдало грати в волейбол:))) В результаті, я "попала по самі помідори", а точніше, на прополку фасолі та щавлю. Ну, добре, що це робила я, а не бабуся. Варто тут два слова сказати про мою бабусю, до речі, теж Галю (це у нас сімейне), вона надзвичайно самостійна і надає перевагу все робити сама, ВОНА ЗРОБИТЬ ЦЕ КРАЩЕ("Дай я, ти все робиш не так..."). Мені, як правило, перепадало робити завжди щось незначне, отже не можна сказати, що я на дачі, перепрацьовувала. Інша ситуація, коли бабуся не може, а робити всеодно потрібно, тоді, в принципі, не має різниці, хто робить і як. До того ж, бабуся виявила, що в мене не так погано виходить...:)))   
В суботу все відбувалось за схожим сценарієм з тією різницею, що я копала часник і полола. А ще на годинку мені дали індульгенцію, яку я використала, як справжній прихильник іспанської сієсти:))))) Правда, ще був модний возик - рідкісна беха(ми навіть думали її запатентувати і продати екстремалам за великі гроші. Уявіть собі, ящик на колесиках, без керма, з поганою ручкою, яка гнеться в усі боки.На такому як проїдешся, не факт, що в живих залишишся, чимось нагадує ті самокати, на яких ми катались в дитинстві, чотирьохколесні), якою ми з молодшим нащадком династії вивозили бур'яни з одного горада на канаву. Таких крутих перців, як ми, наша вулиця ще не бачила!!! Їхали, ледь не кущами, щоб сусіди не засікли нас за цією справою:))) 
Простоявши 2 дні п'ятою точкою до гори(перепрошую, за не дуже пристойний зворот), ти розумієш, що навіть без 2 хвилин дипломованим магістрам, доводиться відчувати близькість з ріднею, з землею, з тим, що робили на цій землі наші діди-прадіди. Всі ми - рівні та вільні, як вітер, який біжить полями, ланами, заплутається в волоссі, сміється, та летить далі цілувати небо!  

Люблю я суто жіночий вид відпочинку.
Пляж, водичка, засмага, музика, невинні жарти:))
Проте на Дніпрі ти точно не можеш визначити якого кольору твоя шкіра і що плаває там, де тільки що плавав, а на Троєщинському озері інші проблеми. Лежать 4 дівчини нікого не чіпають, ні купа місцевих мачо бажають познайомитись. Я такого напливу відповідного контингенту не бачила, навіть на багатолюдному концерті, в мене склалась підозра, що там підпольно діє якась фірма знайомств.
Проте наша жіноча  компанія молодець не розгубилась, хто займався ігнором, хто вів інтелектуальні дискусії про гармонію у Всесвіті, різні рівні комунікації та різні типи жіночої поведінки, а хто просто закопався в пісок.

Шкода, плавати я так і не навчилась, хоча води напилась, добре, що не з Дніпра! Але наші люди без комплексів, я, навіть розумію чому позабирали перевдягальні, більшості вони просто не до чого!!!

До чого важко звикнути, і ще важче осягнути, як в +35 можна пити напій 60-90 градусів???

Гарного всім відпочинку, яскравих вражень!!!  

Я просто обожнюю, коли 6 років вчив одну річ, а потім раптово за 1 тиждень маєш стати спеціалістом у іншій галузі. Виникає абсолютно нормальне питання, а, що я робив минулі 6 років, куди я дів таку важливуу частину свого життя? Для власного задоволення? Хороший садо мазо. Для самовдосконалення? Не пам'"ятаю, щоб так вдавалась в буддизм. Для хоббі? Нічого собі часу для хоббі.
Взагалі період закінчення університету нагадує кризу середнього віку, коли ти вже не настільки молодий і точно не настільки старий, щоб тобі вже нічого не хотілось.

Всі бігають, переживають, де святкувати, що робити далі, де купувати сукні, який замовляти бар. А хочеться просто залишитись в університеті і не потрібен мені випуск, плаття та червоні троянди.
Я хочу залишитись студентом

Нас найбольніше можуть вдарити ті, кого ми любимо. І найсмішніше, що ми самі даємо цим людям таку владу...

Нехай ті, кого ми любимо розуміють, що зірки падають з небес не кожного дня і їх зорепад теж може закінчитись


Не хотіла ні на кого нагнати меланхолію:)))

Скорее опозоримся – скорее забудем… (фильм «Отдых по обмену»)

Если мы все дошли до этого финиша, надо чуть-чуть поднапрячься и закончить.

Я тоже не большой любитель этого дела, учитывая солнышко, цветение всего вокруг, явно прорезающиеся крылышки и всеобщую влюбленность.

Но надо вспомнить, что никто не хочет портить себе еще одну прекрасную весну и жизнь продолжается, а это просто одно из ее не самых приятных мгновений!!!